Робота соціального педагога в школі.

 

Методика роботи соціального педагога з батьками.

Ідеалом, до якого прагне сім'я, школа все наше суспільство, є всебічно розвинена людина, освічений, здоровий фізично і морально, вміє і любить працювати.

Про роль школи в організації процесу сімейного виховання дітей писав А. С. Макаренко: "Сім'ї бувають хороші, і сім'ї бувають погані. Поручитися за те, що сім'я виховує як слід, не можна. Говорити, що сім'я може виховувати, як хоче, ми не можемо. Ми повинні організувати сімейне виховання, і організуючим початком повинна бути школа, як представниця державного виховання ".

З цих позицій і визначаються основні завдання роботи соціальних педагогів з батьками:

Ø

Систематичне різнобічне педагогічна освіта батьків, тобто ознайомлення їх як з основами теоретичних знань, так і з практикою роботи з учнями.

Ø

Залучення батьків до активної участі у навчально-виховному процесі.

Ø

Формування у батьків потреби в самоосвіті.

Ø

Ознайомлення вчителів предметників з різноманітними методами сімейного виховання, відбір та узагальнення кращого досвіду.

Ø

Соціально педагогічне дослідження сімей, диференціація їх на певні типи

Ø

Робота з дітьми девіантної поведінки.

Ø

Забезпечення правового захисту дитини в сім'ї та школі.

Робота соціальних педагогів з батьками здійснюється у двох напрямках:

з колективом батьків та індивідуально.

Налагодження з батьками доброзичливих контактів відбувається легше, якщо педагог будує спілкування цілеспрямовано, з огляду на ситуацію, заздалегідь продумує не тільки зміст бесіди, але і її хід, можливі варіанти і несподівані повороти. Даючи поради, прагнучи, якщо це необхідно, внести корективи у виховні впливу батьків на дитину, потрібно пам'ятати, що пряме нетактовну втручання у внутрішні справи сім'ї може викликати як протест і нанести яку важко виправити шкоду. Адже кожен батько виховує своїх дітей так, як вважає за потрібне, виходячи зі своїх знань, умінь, почуттів і переконань.

Велика соціальна значущість цілеспрямованого спілкування з сім'єю полягає в тому, що направляючи по потрібному руслу вплив батьків на дітей, педагог впливає і на перебудову внутрісімейних відносин, сприяє вдосконаленню особистості самих батьків, тим самим підвищує рівень загальної культури населення.

Індивідуальна робота з батьками та іншими дорослими членами сім'ї учня складна і різноманітна.

Перевагою індивідуальної роботи є те, що перебуваючи наодинці з соціальним педагогом, батьки відвертіше розповідають йому про свої проблеми сімейних відносин, про які ніколи б не сказали при сторонніх. При індивідуальних бесідах необхідно дотримуватися головного правила: зміст індивідуальної бесіди має бути надбанням лише розмовляли, воно не повинно розголошуватися.

Дуже уважно слід відноситься до прохань батьків. Не виконати прохання можна тільки в тому випадку, якщо її виконання може завдати шкоди дитині.

Індивідуальне спілкування не тільки дає можливість вчителю вплинути на батьків, але і в свою чергу, багато в чому допомагає йому у виборі правильного підходу до дітей.

В обов'язки соціального педагога входить відвідування сімей, з девіантною поведінкою. Перший візит в сім'ю - відповідальний момент часто вирішальний, чи будуть батьки довіряти вчителю, прислухатися до його порад. Педагог заздалегідь готується до відвідин тієї чи іншої сім'ї: дізнається її склад, матеріальне становище, з'ясовується, де працюють батьки, продумують можливі запитання членів сім'ї і відповідає на них, намічає, які відомості про дитину йому потрібно отримати.

Відвідування сім'ї в другій і третій раз вчитель планує, враховуючи результати попереднього знайомства; поведінку дитини в школі, ставлення батьків до своїх обов'язків, їх участь у житті школи.

Йдучи в сім'ю, соціальний педагог ставить перед собою завдання виявлення, узагальнення та поширення кращого досвіду сімейного виховання. Досвід сімейного виховання в кожній родині педагог збирає по крупинках. В одній сім'ї це може бути обладнання дитячого куточка, в іншій цікава організація дозвілля і т.д.

Часто бесіди з батьками допомагають знайти правильний підхід до учня - адже близькі добре знають його і можуть багато підказати, допомогти визначити причину того чи іншого вчинку.

Основне завдання соціального педагога - активізувати педагогічну, виховну діяльність родини, надати їй цілеспрямований, суспільно значимий характер.

Основна форма роботи з колективом батьків - батьківські збори, разом з вчителями початкових класів, яке проводить щомісяця, а якщо це необхідно щотижня.

Батьківські збори зближують вчителів і батьків, наближають сім'ю до школи, допомагають визначити найбільш оптимальні шляхи впливу у виховному впливі на дитину. На зборах батьків систематично знайомлять з цілями і завданнями, змістом, формами і методами, виховання та навчання дітей у сім'ї та школі.

Залучення батьків до виконання доручень до щоденної доброзичливою допомоги школі - важлива, нагальна задача в роботі вчителя, соціального педагога з сім'єю.

У план роботи соціального педагога входить такі види спільної діяльності школи та сім'ї:

організація екскурсій на різні підприємства за місцем роботи батьків;

 організація екскурсій і прогулянок по місту з метою знайомства дітей з підприємствами та установами міста, продукцією, яку вони випускають, проведення бесід про професії і їх користь для людей.

Форми і методи роботи з батьками різноманітні, але головне те, що педагогові необхідно робити правильний вибір, враховуючи всі особливості роботи вчителів з даним колективом батьків, особливості системи роботи школи в цілому.

Соціальної допомоги та більш пильної до себе уваги вимагають сім'ї, які мають статус біженців. Число таких сімей за останні роки дуже зросла, сімей, в яких батьки мають статус безробітних.

Силами соціальних педагогів у школі організовується робота "Телефону довіри".

Робота соціального педагога з дітьми.

Діяльність соціального педагога в освітньому закладі представлена дуже різноманітно, у тому числі у проведенні діагностичного етапу в аспекті профілактики.

Діагностичний етап передбачає фіксацію факту правопорушення, всебічний аналіз соціокультурної ситуації, виявлення основної проблематики підлітка і факторів ризику.

Після аналізу ситуації і виявлення основних проблем підлітка визначається комплекс причин викликали дану ситуацію і призвели до протиправної поведінки. При цьому виявляється коло причин, на які можна впливати з метою їх зміни в умовах освітнього закладу - з одного боку і причин, на які можна вплинути опосередковано через залучення фахівців органів і служб системи профілактики - з іншого.

Діагностика проводиться за допомогою визначення рівнів особистісної зрілості на основі опису чотирьох статусів підлітка: психофізичного, педагогічного, соціального, психологічного.

Крім цього йде заповнення «Картки особистості підлітка групи ризику» та діагностика, значущих для особистісного зростання показників: мотивації досягнення, соціального інтересу, творчого потенціалу, а також складних станів: фрустрації, тривожності, агресії.

Соціальний педагог і психолог знайомляться з особистою справою підлітка, з'ясовують причини соціальної занедбаності, ступінь і характер дезадаптації, рівень навчальної мотивації, інтелектуального розвитку особистості підлітка. Завдання фахівців на першому етапі - встановити контакт з вихованцем.

Соціальний педагог, здійснюючи свою роботу в рамках педагогічної етики, професійної конфіденційності, може організувати позитивні стійкі контакти з потенційними клієнтами - неповнолітніми і з їхніми батьками.

Організація контактів соціального педагога полягає в наступному:

- Встановлення довірчо-поважного тону відносин з неповнолітніми в умовах закладу, адекватного ставлення до їхніх проблем і можливих труднощів;

- В оформленні зворотного зв'язку з неповнолітніми та близькими їм людьми шляхом різноманітних опитувань і нерегламентованої спілкування.

- В здійсненні посередницької функції у вирішенні конфліктів побутового, правового, економічного характеру.

Основні напрямки роботи з профілактики правопорушень шикуються за принципом визначення проблем, що виникають у процесі навчання і виховання "важких" дітей, вирішення яких сприяє отриманню позитивних результатів. Ці напрямки безпосередньо випливають із статутних документів установи, і вимагають участі всіх, хто навчає і виховує дитину: адміністрації, соціального педагога, психолога, батьків.

Найчастіше, пріоритетними напрямками профілактичної діяльності стають:

- Допомога сім'ї у вирішенні проблем, пов'язаних з вихованням дитини;

- Допомога підлітку в усуненні причин, що впливають на вчинення злочину;

- Залучення дітей, батьків до організації та проведення соціально-значимих заходів;

- Вивчення, діагностування, вирішення проблем, важких життєвих ситуацій, з метою запобігання серйозних наслідків;

- Індивідуальне та групове консультування дітей, батьків, педагогів з питань вирішення проблемних ситуацій;

- Допомога конкретним учням із залученням фахівців з відповідних організацій;

- Пропаганда та роз'яснення прав і обов'язків дітей, членів їх сімей;

- Організація літніх профільних змін для дітей «групи ризику».

Тому одне з провідних ролей у системі роботи школи з профілактики правопорушень або їх рецидивів виконує діагностика, що здійснюється за єдиними критеріями. Така діагностика, на наш погляд, повинна виконувати дві основні функції:

1. Вчасно виявляти фактори неблагополуччя і відносити дитини до певної групи (рівня) ризику.

2. Допомогти побачити як проблеми, так і ресурси внутрішні і зовнішні дитини для вироблення вірної лінії в побудові профілактичних програм.

Отже, робота соціального педагога - створити в сім'ї відчуття безпеки, він повинен бути твердо переконаний у правильності своїх дій, бути здатним чітко викласти свої цілі клієнтам, з якими збирається працювати.

Соціальний педагог повинен постійно засвоювати нові методи і прийоми роботи з сім'єю, розуміти механізм їх дії і відповідально підходити до їх застосування.

Надаючи допомогу іншим людям, він має відрізнятися від інших професіоналів не тільки спеціальними знаннями, але й особливим ставленням до своїх клієнтів. З одного боку, він повинен визнавати і поважати їх права як особистостей, а з іншого - враховувати неповторність внутрішнього світу кожної людини, що не терпить загального підходу.